Мою собаку звали Ума.

У двір багатоквартирного будинку принесли коробку з маленьким цуценям. До 3х місяців цуценя жив у дворі, а потім ми забрали його собі. Маленькою вона було схожа на Джека Рассела, біла, гладкошерста, з чорними вухами та чорною шерстю навколо очей. Згодом вона виросла великою собакою, кучерявою наче барашек)

В неї була надзвичайна зовнішність, в неї шерсть була жорстка і кудрява наче овеча і великі стоячі вуха. Часто будо що заходячи у трамвай бабусі думали, що зайшла з козою😁

Вона була надзвичайна собака, наче друг, яка дуже обожнювала гуляти. Бувало що в вихідні ми з нею по 5 годин гуляли, проходили по 15 км. Професійним дресируванням з нею не займались, але ми постійно розмовляли з нею, вона знала унікальні команди "В клумбу не заходимо", "Нам не туда, на в іншу сторону", "Посунься, будь ласка", "Відійди, будь ласка", "Подивись".

Вона дуже любила природу. Ми з нею стільки турбаз об'їздили, в стількох місцях побували. Для неї слово Гуляти то святая святих. Ума була не з тих собах, котрі граються бігають з іншими, поки їх власники стоять десь у стороні. Якщо ти стоїш, вона теж сидить поруч з таким обличчям ніби її хтось на прив'язі тримає. Ума любила ходити, вся прогулянка це нескінченний поход аби тільки не стояти на місці))

Під час Ковіду, за кілька днів до локдауна, зі мною додому прийшло мале цуценя. Спочатку ми хотіли віддати його, але потім через місяць маленьке цуценя стало новим членом родини, назвали ми її Пуфа. Ума стала їй, як мама. На прогулянках Пуфа постійно чиплялась зубами за Умин хвіст і як маленьке слоненя могла так гуляти майже всю прогулянку. А потім вони стали неймовірними друзями, моєю пухнастою бандою, котра все робила разом. Вони могли по пів години після прогулянки грати в кімнаті, бігати за качками по Дніпру, шукати пригод у кущах. Ума залишила після себе маленького пухнастика, котрого сама виховала.

Дуже багато було моментів і зворушливих і смішних. Поїздки кудись, прогулянки то часто були якісь пригоди. В неї була улюблена команда "Цьомікі", коли піднімався по сходах до дому, майже на кожному прольоті вони зупинялась переді мною. Я питала: "Цьомікі", вона виляла хвостом я цьомала її у лоб і вона йшла далі, або я могла так сказати на прогулянці, тоді вона зупинялась і чекала на свій цьом)

Дуже сильно вплинула, Ума принесла багато змін, все життя перевернула і подарувала щастя для Душі. Тепер я теж люблю багато ходити і гуляти.

Ума була світлою собакою, такою вільною і часто посміхалась.