Джека ми з чоловіком забрали з притулку для тварин (йому на той час було 5 років).

Так як в нього була агресія до людей та до інших тварин, жити в притулку і йому і людям, які там працювали, було не комфортно.

Ми з чоловіком в той час були волонтерами, тож змогли знайти до Джека підхід, він почав нам довіряти, і ми вирішили взяти його в нашу сімʼю  Було, звісно, важко, так як собака велика та характерна, але і ми і Джек впоралися і досягли взаємної любові та поваги.

Тож Джек для нас не просто собака, це член сімʼї, який навчив нас не здаватися в важких ситуаціях, і взагалі з якого почалося наше доросле життя, бо заради того, щоб його забрати, ми переїхали з студентського гуртожитку. А ще він був дуже сильним, до останнього сам підіймався по сходам з прогулянки, навіть у день своєї смерті, хоча йому було дуже важко (на руках не могли нести, бо йому було боляче через пухлину в селезінці ).

Тож дякую вам, що ви даєте можливість залишити частинку члена сімʼї поруч, це допомогає легше переносити біль від втрати, бо він наче поруч