Нашого котика звали Данило, але ми лагідно називали його Данюша. Для нашої сім’ї і особисто для мене він був більше, ніж членом родини. За його гордість та впертість ми також прозвали його князь Данило Галицький. Він був настільки яскравою особистістю, що одного разу за опис його темпераменту на зоопсихології вдалось отримати найвищий бал, автомат на екзамені та, як наслідок, підвищену стипендію.
Кожен у нашій родині любив і пишався ним. Данюша мав дуже ніжні кучері на животику і любив, коли його чухали саме там. З дитинства він був грайливим котиком і дуже тактильним. Коли йому хотілось уваги чи відпочинку, він підходив до когось із членів сім’ї, ставав перед ними і дуже голосно нявкав, поки його не брали на руки і не гладили.
Однією з його особливостей було вміння пити вдосталь води. Часто котиків важко змусити вживати достатню кількість води, але це не про Данюшу. Спочатку він пив воду з чашок усіх членів сім’ї, а згодом вже мав свої власні. Причому, коли він був спраглий завжди було видно по очам. Будучи найстаршим домашнім улюбленцем у сім’ї, він навіть навчив собачку і кішку також частіше пити воду.
Данюша дуже любив висоту. У будинку лазив по шафах і карнизах. А як тільки світило перше весняне сонечко, його можна було знайти лише на даху будинку. Він був незмінним шукачем сонячних променів: вдень любив відпочити серед помідорів на городі, переходячи за сонечком кожну годину. Навіть в останні дні свого життя щоранку він просився на вулицю, як тільки сходило сонце.
Він був дуже впертим і завжди вимагав свого. Якщо його не пускали на вулицю після хвороби, він йшов і штовхав двері та відкривав їх. Якщо не виходило, дуже гучно нявкав. Його знали всі наші сусіди, бо коли увечері ми звали його в дворі чи звали поїсти, він біг і гучно нявкав на кожен свій крок, щоб до нього вийшли на зустріч та взяли на ручки.
Він був справжнім охоронцем двору та лідером в будинку. Данюша любив понявкати, попросити смаколики, сідав на окремий стілець чи штовхав когось, хто замість нього лежав поруч з батареєю. Або ж вичікував момент: шукав ноутбук і поки хтось виходив на кілька хвилин біг туди і влягався прямо на клавіатурі.
Данюша був безстрашним. Не боявся вибухів під час повномасштабного вторгнення, а грозу любив пересидіти на підвіконні з відкритим вікном.
Окрім цього, колись він хворів і навіть тоді проявилась його мужність і впертість. Адже, перед операцією ветеринар зізнався, що дуже здивувався і вперше бачить кота, який так тримається і не засинає від такої дози анестезії.
Він завжди підтримував, коли було важко і завжди був поруч. Він також дуже любив спати зі мною, вмостившись на сусідній подушці та нявкаючи, коли світло вночі заважало спати.
Звісно, він був великим гурманом: дуже любив сир, рибку, вафлі та випічку. Восени та взимку загортався в мій светр і міг спати там без зупинки цілий день, даруючи відчуття тепла і безмежну любов.
Два роки тому нашій сімʼї довелось пережити виснажливі два тижні, коли Данюша раптово пропав з дому. Невідомо, де він перебував, але це були два тижні голоду і сильного холоду для нього. Це вплинуло на його травну та суглобову системи. Після він часто хворів. Перед смертю, він захворів ще раз, і, на жаль, більше не зміг впоратися з цим.
Проте тепер кожне сонечко, а особливо літнє, і кожен промінь нагадує про нього. Це було велике щастя мати такого котика і велике горе його втратити. Він назавжди лишиться нашим князем Данилом Галицьким і улюбленцем Данюшою.
